Декілька днів назад захотілось мені щось зв’язати, але щось невеличке, щоб швидко отримати результат і згадала тоді про мітенки. Порилась в інтернеті, знайшла велику кількість прикладів, та й почала думати якими їх робити мені. Який тип, якого кольору, до чого їх одягати … багато питань на які потрібно було для себе дати відповідь, щоб почати хоч щось робити. І тут мені в голову прийшла дуже гарна думка.

Справа в тому, що ще, здається, роки 2 назад я почала в’язати туніку. За тиждень був готовий “перед”, може трохи довше в’язалася спинка, але дійшовши до пройм так все і заглохло. Дуже не люблю я усілякі пройми, рукави та тд, поскільки ще жодного разу я не в’язала точно за схемою. То розмір не зовсім мій, то нитки не ті, а отже і усі представлені схеми та розрахунки мені не підходять. Приходиться самій видумувати усі ці убавки, прибавки, брррр… Але зазвичай я, мучаючись, все-таки доводжу справу до кінця, а тут взяла і відклала на не визначений строк. До всього я розуміла, що куплених ниток мені не вистачить ще і на 2 рукава, а сподіватись, що я знайду точно такі нитки можна було, але мені щось не хотілось.

Так от, я вирішила, що зв’яжу мітенки замість рукавів цієї самої туніки, ниток на них вистачить, вирішується питання з чим носити ці рукавички та й нарешті закінчу так давно почату справу. Час вже був пізній, а тому я, з нетерпінням очікуючи новий день, лягла спати. На наспупний день, в понеділок, закінчила спинку туніки, точніше вже майки, у вівторок обв’язала низ, а в середу пройми та горловину, а низ ми з Дімою вирішили розпустити, без нього було краще. Тоді ж зв’язала одну рукавичку, але день скінчився. Шкода, бо я хотіла закінчити комплект до 8 березня, щоб одягнути, як підем до мами в гості, але саме пошуки подарунків забрали трохи часу, на який я розраховувала.

Не зважаючи на це, майку сьогодні я все-таки одягнула, а друга мітенка думаю завтра буде готова. Побачивши як виглядає моя туніка я подумала, що з рукавами було б взагалі чудово, але як кажуть “краще готова безрукавка, аніж недов’язана туніка”.

Субота почалася з того, що я встала в 9:10, подивилась на термометр за вікном і, побачивши 24 градуси нижче нуля, повернулася в ліжко. Ще з вечора я вирішила, що точно не піду купатися, якщо зранку не буде сонця і температура не підніметься хоча б до -15. І навіть при таких умовах я б ще подумала, бо була велика ймовірність, що на озері я буду одна, поскільки більшість постійних членів “Клубу моржів” поїхали кататися на лижах. Так от, зранку я сачканула, але на дворі була така гарна ясна погода, що у мене з’явилась ідея витягнути Діму погуляти вдень, заодно і скупатися.

Коли ми прийшли на озеро, ополонка була в стані не придатному до купання, але біля неї був чоловік, який продовбував отвори в кризі, щоб збільшити потенційну область для “плавання”.

Читати далі »

Настав Новий рік і окрім ялинки, подарунків та вихідних він приніс очікуване відео, про наш рік, що минув, зроблене Ольою та Владом вже вдруге. Скажу одне – я в захваті, а решта – дивіться самі.

Годину назад приходить мені повідомлення в Skype від Роми з запитанням, чи то не ми їм з Лесьою подарунок принесли. Я звісно нічого про це не знаю, тому питаю про що йдеться. Виявляється, їм хтось біля дверей залишив пакет з мандаринками. В мене з’явилась посмішка на обличчі, думаю “як класно”. Тільки почала писати про це, як пролунав дзвінок в двері. В мене одразу стандартна реакція на пізні дзвінки (коли я нікого не чекаю, та ще й Діма вже ліг спати) – невеличке хвилювання перемішане зі страхом. Дивлюсь в вічко – нікого, і звісно іншого разу я б жодному разі не стала відчиняти двері, але згадую Ромин випадок з подарунком, і з обережністю роблю це. На дверній ручці висить пакет, і хтось швиденько зачиняє двері у під’їзді :) .

Далі була купа емоцій, я розриваюсь між дослідженням вмісту пакету і написанням Ромі про те, що зі мною трапилось те саме. Потім думаю, чого я не вибігла подивитись хто це, і тут же прихожу до висновку, що правильно зробила що не побігла.

В записці Миколайчик побажав нам незабутнього вечора. Мені дуже хочеться ще довго не забувати це відчуття казки, яке зараз мене переповнює. Як шкода, що Діма спить, мені так кортить з ним цим поділитись! Нічого, завтра на нього чекає подарунок “під подушкою”, хоч  і з запізненням на один день.

Дякую, Святий Миколає, що завітав до нас сьогодні!

Почалося все в п’ятницю з пропущеного колективного дзвінка в скайпі. Питаю в Сєки “я щось пропустила цікаве?”,  а він “та ні, ми вирішили, що ти біжиш в неділю зранку”. Мене його слова не здивували, бо  я дійсно в неділю бігаю вранці, але стало цікаво навіщо було створювати конференцію з цього приводу :) . За роз’ясненнями звернулась до Олі і тоді все стало на свої місця, виявляється, в неділю планується спільний забіг по лісопарку з купанням на Гуральні.

“Повмовляючи” один одного ще сьогодні вранці, ми з Ольою та Владом таки вирішили приєднатися до здорової акції та прийшли в 9-00 до “літака”. Враховуючи, що загальна відстань дистанції і так вдвічі більша за мою звичайну, я вирішила, що до місця зібрання буду йти, а не бігти,  а тому одягнула поверх тайців штани, а на термуху – фліску і прихватила рюкзак, щоб було куди це все покласти потім.

Зібралося нас семеро, 3-є хлопців та 4-ро дівчат. Біглося просто чудово, хоч на пульсометрі  показувало майже звичних для мене 185, але відчувала я себе як при 175. Розмови, веселі жарти відволікають від самого процесу бігу і до гуральні ми добралися якось навіть і не помітно (за 22 хв). Як виявилось, купатись мав бажання тільки Вітя, а те як в нього це вийшло “розважило” нас всіх ;) . Потім ми ділились враженнями від першої частини пробіжки, вчили танець Спанчбоба та записували це все на відео.

Назад повертались тією ж дорогою, тягун трохи втомлював, але в результаті мало як вплинув на наш темп. Час зворотнього шляху, за моїми замірами, склав приблизно 23 хв (не встигла вчасно вимкнути секундомір, тому зробила поправку). На фініші ми на радощах зробили прискорення, при цьому я зафіксувала поки свій найвищий (з відмічених) пульс – 202 пош/хв. Потім веселі та, думаю, трохи втомлені (хоча б через одного :) ) ми розійшлись по домівках.

Ранок видався чудовим, дякую усім за компанію!

Щоразу пробігаючи повз причал з човнами на Вишенському озері я спостерігаю за зграєю диких качок, які гарно проводять час на дерев’яних “місточках” в кількості 15-20 штук. А коли в суботу ми приходимо купатися, то деякі качки підпливають до нашого місця дуже близько явно з намірами поспілкуватися чи з надією чимось поласувати. Тоді я вирішила, що наступного разу потрібно брати з собою щось смачненьке для них. Але з того часу прошло декілька тижнів і я постійно забувала про хлібчик для моїх пернатих водоплаваючих друзів. Читати далі »

Все почалося вчора зі збору “Клубу моржів“. І хоч це було не перше купання в цьому сезоні, але саме вчора це вже стало схоже на загартовування. 4 градуси на дворі, дощ і 9 градусів температура води почали нагадувати про чудові  зимові суботні, повні вражень ранки. Далі було цікавіше, коли я повернулась додому, дощ за вікном не вщухав, більше того він посилювався і через певний час почав йти гарний лапатий білий сніг, частина, правда, танула ще в повітрі, а решта досягнувши землі.

Ну і останнім доказом того, що холодний сезон розпочався, став наш баскетбольний вечір. Значить тепло та довгий світловий день позаду, а тому для спортивної діяльності час перебиратись в приміщення. Враховуючи вище написане, оголошую зимовий сезон відкритим, і сподіваюсь він буде не менш насиченим та цікавим аніж літній. Хоч не виключаю, що природа ще подарує нам пару теплих осінніх днів, і всі цьому будуть тільки раді.