Декілька тижнів назад ми з Дімою були втягнуті в любовні страждання одного чорного кота, який після нелегкої схватки з іншим чорним (але пухнатим) котом виборов собі територію під нашим вікном. Днями він лежав то на сонечку в траві, то під кущем в затінку, а я раділа, що майже завжди, виглянувши з вікна можна було бачити котячу тварину. Але через певний час цим безтурботним для кота дням прийшов кінець, не знаю за яких обставин, але він зустрів кицьку, яка проживає у наших сусідів, вікна яких, до речі, виходять на іншу сторону двору. А найцікавіше в цій історії те, що кицька ця породи сфінксів. Декілька раз я спостерігала за їх нетривалими побаченнями біля отвору в підвал, які закінчувались тим, що приходили власники і забирали свою неслухняну кицьку. А чорний кіт, залишившись один, починав заводити свою котячу пісню, причому кричав він постійно, перервами для нас слугували лише ті години, коли його не було видно на горизонті. Маю підозри, що в цей час він кричав біля її вікна. Якось саме там, на столику якраз перед вікном “безхутряної” кицьки, я його зустріла, повертаючись додому. При цьому кицька сиділа на підвіконні і вони мовчки спостерігали один за одним.

Потім був період затишшя. Нам навіть стало не вистачати цих котокриків, а я почала хвилюватися за долю нашого “Ромео” бо люди бувають різні, і не всі з такою легкістю сприйматимуть котячі завивання. Через пару днів виглядань з вікна, ми таки помітили нашого чорного кота, який знову безтурботно лежав під кущем на своєму старому місці. Думаю період бурління котячих гормонів пройшов і все повернулося в звичне котяче русло.

Але пригоди з чорним котом на цьому не скінчились. Пару днів назад, будучи біля вікна я почула характерне нявчання кошеняти, виглянула подивитись що це і побачила під самісіньким вікном кошеня з біло-сірою кицькою, а зовсім поруч лежав все той же чорний кіт. Дивна як на мене картина, зазвичай кицьки стараються тримати маленьких ще кошенят подалі від інших котів, а тут. Не знаю чи має цей кіт якесь відношення до цього сімейства, але він пару раз підійшов до кошеняти, понюхав його, потім “помітив” і пішов собі. А кицька з малечою залишились жити тут.

Мама періодично залишає своє кошеня одного і воно клумиться собі, а коли вже скучить, починає нявкати, тоді кицька приходить, обов’язково голосом повідомляючи, що вона вже поруч. Цікаво як довго вони будуть знаходиться тут, дуже хотілося б побачити яким гарним виросте цей сіренький комочок. А ще цікаво чи повернеться чорний кіт, бо після того дня, коли я знайшла наших нових маленьких сусідів я його не бачила.

Leave a Reply

*