Archive for the ‘В’язання’ Category

На дворі +30, а я останні пару тижнів зайнята була тим, що в’язала мохерові шарфи. Зате можна було не поспішати… теоретично… та на практиці так якось не вийшло. Перший в’язала мамі в подарунок, тому хотілось пошвидше її порадувати (любить вона усілякі такі речі), а другий хоч і для себе, але нетерпілось побачити як він виглядатиме завершеним.

Процес видався таким цікавим, що якщо переконаю себе, що мені потрібен ще якийсь шарфик, то залюбки візьмусь за наступний, може цього разу вже щось легеньке, з хлопку наприклад. А на найближчий час треба знайти якусь шапчину чи рукавички в набір до своєї блакитної обновки, бо пряжі я взяла одразу з запасом, якраз для цього.

Отже зустрічайте:
- Палантин Print O’ The Wave, пряжа YarnArt KID MOHAIR, спиці 3.5.

- Шарф (чи шаль) Septembertuch пряжа YarnArt ANGORA DE LUXE, спиці 3.5.

Фото зроблені під час процесу блокування (розтяжки) і фон не зовсім підходящий, щоб добре розгледіти рисунок. До гарних фото, як завжди, руки не дійшли і не впевнена що дійдуть. А у випадку з блакитним шарфом, то він досі в такому стані, прото тому, що лише пару годин назад я повзала по підлозі і заколювала усі ці булавочки в надії хоч трохи наблизитись до симетричності :) (оновила другу фотографію після зняття з просушки).

Ну і на останок я в береті, який не потрапив в огляд в’язаних новинок (створювався якраз перед шарфами).

З чого ж все почалось… Точно мало щось бути, бо просто так взятись за в’язання в мене виходить дуже рідко. А, згадала, купила я собі пальто, гарного бузково-сірого кольору. Підібрала також шарф до нього, а от з шапкою як завжди не склалось, точніше я навіть не намагалась шукати, щоб не псувати собі нерви. Вирішила що зв’яжу сама. Так почався один з самих затяжних етапів мого регулярного в’язання.

Лот №1 – Шапка. Як завжди, проглянувши величезну кількість варіантів, я зупинилась ось на такому

Читати далі »

Завжди цікаво щось робити вперше, отримуєш додаткове задоволення від проробленої роботи, від отриманого результату, від ще однієї галочки в списку опробуваного чи досягнутого. В цьому плані тиждень, що минув, виявився досить вдалим.

В понеділок/вівторок я зв’язала свою першу іграшку. Ще наприкінці минулого року, натрапивши на опис процесу створення іграшки за допомогою пряжі та крючка, я зацікавилась такою ідеєю. А на днях Оля нагадала мені про ню та й якраз нагода була, от я і пішла вибирати нитки. По плану мав бути котик, зв’язавши пробу з тієї пряжі, що була під руками, було вирішено і  придбано щось “пухнасте”. А тепер порада… Якщо ви хочете в своє задоволення або в нетривалий строк зв’язати щось крючком – НЕ купуйте пухнастої пряжі. Петель попереднього рядка не видно зовсім, я вже намагалась і в’язати вільніше і пробувала мочити нитку – нічого не допомагало.

Часу в мене на те, щоб купувати іншу пряжу або шукати схеми для спиць та і самі спиці не було, тому прийшлось в’язати на осліп. По ходу справи я бачила, що петлі губляться і досить помітно, тому просто вносила корективи, щоб результат був максимально наближений до “еталону”. В результаті вийшов повністю авторський кіт, не схожий на жодного з тих, що були створені за схемою, яку я використовувала.

Цими ж днями я прокачала свой скіл системного адміністратора. Стояла задача на купленому ноутбуці з лінуксом поставити вінду. Здавалося б нічого складного, але на етапі підготовки встановлення windows я зіткнулась з помилкою через відмінну схему розбиття диску (до такого висновку ми прийшли після телефонної розмови з Дімою). Треба було перерозбивати диск, але з собою жодної корисної програми, все йшло до того, щоб йти додому і приходити сюди іншого дня з потрібним набором інструментів. В результаті так і трапилось, більше того, і перерозбиття диску не допомогло, бо як виявилась наш діагноз був не вірним. Але я таки поставила цю вінду, по ходу розібралась як отримати root доступ на системі, що була встановлена, познайомилась з лінуксовими  інструментами для управління розділами диску, не обійшлось і без втручання в налаштування біоса. Для більшості людей, що мають з цим справу, це все звучить смішно, але поскільки з лінуксом, можна сказати, я зіштовхнулась вперше, для мене це було невеличке, але досягнення.

Після розумової діяльності в будні на вихідних настав час попрацювати руками. І тут на мене чекала іще одна цікава новинка – перфоратор! Ні, я звісно знала про існування такого інструменту і бачила як він працює, але в суботу випала нагода самій спробувати. І почала я не просто з будь-чого, а одразу з наскрізного отвору в несучій стіні. Задоволення отримала море, ну подобаються мені усі ці дрилі, паяльники і викрутки. От від чого поки відмовилась – це від болгарки, хотів мені Діма поручити зпиляти один непотрібний гак, але ця штука мене лякає. І наче цікаво, і якщо обережно – то нічого страшного, але поки обмежилась тільки вмиканням і то при Діминій підстраховці (тяжка зараза).

Ось такий тиждень, а що нового у вас?

Декілька днів назад захотілось мені щось зв’язати, але щось невеличке, щоб швидко отримати результат і згадала тоді про мітенки. Порилась в інтернеті, знайшла велику кількість прикладів, та й почала думати якими їх робити мені. Який тип, якого кольору, до чого їх одягати … багато питань на які потрібно було для себе дати відповідь, щоб почати хоч щось робити. І тут мені в голову прийшла дуже гарна думка.

Справа в тому, що ще, здається, роки 2 назад я почала в’язати туніку. За тиждень був готовий “перед”, може трохи довше в’язалася спинка, але дійшовши до пройм так все і заглохло. Дуже не люблю я усілякі пройми, рукави та тд, поскільки ще жодного разу я не в’язала точно за схемою. То розмір не зовсім мій, то нитки не ті, а отже і усі представлені схеми та розрахунки мені не підходять. Приходиться самій видумувати усі ці убавки, прибавки, брррр… Але зазвичай я, мучаючись, все-таки доводжу справу до кінця, а тут взяла і відклала на не визначений строк. До всього я розуміла, що куплених ниток мені не вистачить ще і на 2 рукава, а сподіватись, що я знайду точно такі нитки можна було, але мені щось не хотілось.

Так от, я вирішила, що зв’яжу мітенки замість рукавів цієї самої туніки, ниток на них вистачить, вирішується питання з чим носити ці рукавички та й нарешті закінчу так давно почату справу. Час вже був пізній, а тому я, з нетерпінням очікуючи новий день, лягла спати. На наспупний день, в понеділок, закінчила спинку туніки, точніше вже майки, у вівторок обв’язала низ, а в середу пройми та горловину, а низ ми з Дімою вирішили розпустити, без нього було краще. Тоді ж зв’язала одну рукавичку, але день скінчився. Шкода, бо я хотіла закінчити комплект до 8 березня, щоб одягнути, як підем до мами в гості, але саме пошуки подарунків забрали трохи часу, на який я розраховувала.

Не зважаючи на це, майку сьогодні я все-таки одягнула, а друга мітенка думаю завтра буде готова. Побачивши як виглядає моя туніка я подумала, що з рукавами було б взагалі чудово, але як кажуть “краще готова безрукавка, аніж недов’язана туніка”.